Історія розвитку людства від найдавніших часів до наших днів знавала небачені злети кухарського мистецтва і такі ж різкі падіння. То їжу підносили до небес, вважаючи її одним з найкращих задоволень, то ставилися до неї мало не з презирством, вважаючи, що навіть розмови про продукти і страви "негідні істинного джентльмена".

Кухар в Україні

Довгий час приготування їжі було справою суто сімейною. Відала їм, зазвичай, найстарша за віком жінка в княжій сім'ї.

Професійні кухарі вперше з'явилися при дворах, а потім вже в монастирських трапезних.

Приготування їжі на Русі виділилося в окрему спеціальність тільки в XI ст., хоча згадка про кухарів-професіоналів зустрічається в літописах вже в Х ст.

У Лаврентіївському літописі (1074) йдеться про те, що в Києво-Печерському монастирі була ціла трапезна з великим штатом монахів-кухарів.

У князя Гліба був "старійшина кухар" на ім'я Торчин, перший з відомих нам кухарів. У часи Київської Русі кухарі знаходилися в служінні княжих дворів і багатих будинків. У деяких з них було навіть по кілька кухарів.

Наші кухарі свято зберігали традиції народної кухні, яка служила основою їх професійної майстерності, про що свідчать найдавніші писемні пам'ятки "Домострой" (XVI ст.), "Розпис до царських страв" ( 1611-1613 рр.), столові книги Патріарха Філарета та боярина Бориса Івановича Морозова, витратні монастирські книги тощо. У них часто згадуються народні страви: юшки, каші, пироги, млинці, киселі, кваси, меди.

Однак, слов'янські кухарі багато секретів запозичили від майстрів царгородських "мужів майстерних, великодосвідчених не тільки у писанні ікон, а й кухонного мистецтва".

Знайомство з греко-візантійською кухнею виявилося для нашої кухні досить корисним. Не менш сильним був вплив на слов'янську кухню і східних країн: Індії, Китаю, Персії.

Багато чого дізналися наші кухарі зі знаменитої книги росіянина Афанасія Нікітіна "Ходіння за три моря" (14661472 рр..), яка містила опис незнайомих на Русі продуктів фініків, імбиру, кокосового горіха, перцю, кориці.

А книга Василя Гагари (написана в 1634-1637 рр..) розсунула кругозір наших співвітчизників. Вони дізналися про ті продукти, які вживали жителі Кавказу та Близького Сходу.

Але не тільки практичними прийомами приготування страв володіли наші предки. Вони замислювалися й про суть явищ, що відбуваються при цьому.

Дуже давно опанували вони таємниці приготування дріжджового тіста, про що згадують літописи: ченці Києво-Печерської Лаври вміли готувати заварний хліб, який довго не черствів. Вже в XI-XII ст. нашим свіввітчизникам було відомо безліч досить складних прийомів приготування квасів, медів, хмільних напоїв. Їх можна знайти в знаменитих стародавніх травниках, а також у різних "житіях". Так, широко були відомі кваси житній, медвяний, яблучний тощо. Наші предки чудово розбиралися не тільки в тонкощах приготування різних видів квасу, але і в механізмі дії закваски, дріжджів, про що свідчать численні настанови древніх.

Кулінарія як наука виникла в царській Росії лише наприкінці XVIII століття.

Розвиток професійної кулінарії пов'язаний з появою підприємств позадомашнього харчування. Виникли вони ще в Стародавній Русі. Спочатку це були корчми (від слов'янського кореня "корм"), в яких подорожні могли знайти притулок і їжу. Потім з'явилися придорожні трактири (від лат. "Trakt" шлях, потік) готелі з обіднім залом і кухнею. У той же час поряд з трактирами у великих містах стали з'являтися ресторації (від фр. "Restauration" - відновлення).

У царській Росії перша кулінарна книга "Поварені записки" була складена С. Друковцовим у 1779 р. Перша кулінарна школа була відкрита в Петербурзі 25 березня 1888 з ініціативи професора І. Є. Андрієвського та кулінара Д.В.Каншина.

Для порівняння - перша кухарська школа в Європі з'явилася в XIX столітті в Англії, потім кулінарні школи почали з'являтися і в інших країнах. У Франції вважалося, що навчатися кухарської справи треба з 6-7 років, інакше кухар не зможе бути по-справжньому майстерним.